коли вам треба підмоги, вона сліпа, не бачить нічого і спить у своїм дуплі. Яка ж вам користь із такого царя?
Почувши це, птахи подумали:
— Правду мовить Ворона. До хріну нам такий цар здався! Краще забираймося геть і жиймо так, як жили досі.
І недовго думаючи, всі вони розлетілися, кожний у свою дорогу. Лишилася тільки Сова і Ворона. Сова сиділа на престолі, ждала коронації й дивувалася, чого це нараз усі птахи порозліталися. Тоді Ворона почала кпити собі з неї.
— А що, кумонько, довго тобі ждати? Та ти ліпше не жди, бо з твоєї коронації і так нічого не буде. Хіба не бачиш, що всі птахи розлетілися?
— Га, погана Вороно! — скрикнула Сова — Я знаю, це ти наструнчила їх проти мене. Але чекай, я тобі цього не дарую. Віднині я і весь мій рід виповідаємо війну тобі і твойому родові, аж доки Сова не буде царицею над усіми птахами.
— Оця війна, мій царю — мовив старий Каркайло — ведеться й досі і не скінчиться мабуть ніколи, бо на те нема надії, щоби птахи вибрали ще колись Сову за царя.
— Так що ж нам у такім разі робити? — спитав воронячий цар.
— Я думаю — мовив Каркайло — що треба з усіх тих рад, які тут досі були висловлені, взяти потрошки з кожної. Треба післати когось між Сови… це так. Треба воювати з ними, це певно. Та на разі треба держатися в спокою, це розуміється. Щоб нас не повбивали, мусимо втікати, а коли хочемо побідити, му-
