сімо підождати. Але до того всього треба ще одного. Треба способу, щоб усі ті речі злучив ув одну цілість. Треба хитрости.
Всі Ворони сиділи, пороззявлявши дзьоби, при тій премудрій раді, але ніхто не розумів її гаразд.
— Мудро ти радиш, дядечку — мовив воронячий цар, — але нехай мене суха ялиця поб'є, коли я розумію, до чого ти гнеш.
— До того гну, що треба нам узятися на хитрощі у війні з Совами, ось що! — мовив Каркайло. — Треба нам мати одну раду і зробити з ними так, як три Круки зробили з Яструбом.
— А як же вони зробили з ним? — запитав воронячий цар.
— Е, то цікава історія — мовив Каркайло. — Слухайте ж, дітоньки, як то колись було.
Летіли раз три Круки, та й голодні ж. Дивляться, а Яструб згори вдарив на хату, зловив Голуба й несе його в пазурях до лісу, щоб поснідати.
— От би нам хоч отакого Голуба дістати! — зідхнув один Крук, сидячи на смереці.
— Всі три ми не були б ситі, але хоч трохи б занеслися, — додав другий.
— Ану, відберімо від Яструба його добичу! — мовив третій.
— Відберімо, але як? Сильний драбуга, а добровільно не дасть.
— А може й дасть. Слухайте, що я придумав — мовить третій Крук.
Усі три стулилися головами докупи, пошептали собі щось по свойому, а потім живенько розлетілися так, що Яструб і зовсім їх не
