з'їсти. Ов, біда! Що би тут зробити, щоб переконатися, чи він справді є в ямі?
Подумала Лисичка, та й зараз видумала спосіб. Стала перед ямою та й крикнула:
— Добрий день, ямо!
А в ямі справді сидів Леопард. Він усю ніч набігався по лісі, не зловив нічого, а зголоднівши, заліз у Лисиччину яму, думаючи:
— Тут у тій ямі певно живе якийсь звір. Тепер його нема дома, пішов на лови. Але я підожду, коли він поверне з ловів над ранок, то вхоплю його і з'їм.
Але бідолаха не на такого звіря наскочив! Лисичка стоїть при вході та й кличе:
— Добрий день, ямо!
У ямі тихо. Крикнувши так кілька разів, Лисичка ніби то розгнівалася.
— Що, ти погана ямо! — крикнула вона. — Не хочеш відповісти мені? Ти вже забула, як ми умовилися з тобою, що ти маєш мовити мені, коли я прийду до тебе? Ну, та про мене, не хочеш говорити, то я піду геть, пошукаю собі іншої ями.
А Леопард сидить у ямі, слухає Лисиччине балакання та й міркує собі:
— Певне ця Лисичка мала з ямою умову, що яма мала відповідати їй на питання. А тепер яма перелякалася мене та й мовчить. Дай, крикну я сам.
І не довго думавши, як не завиє:
— Добрий день, Лисичко!
А Лисичці тільки того й треба! Почувши Леопардів голос, як не драпне щодуху! Побачила небога, що справді її яма не порожня. Оттак і нам, вельможний царю, треба би бути
