осторожними, як та Лисичка, — закінчив своє оповідання Пугукало.
— Фе, фе, Пугукало! — сказав йому цар. — Зовсім не до ладу твоє оповідання! Адже сам чуєш, як щиро промовляв Каркайло, як він сам упереджує нас, щоб ми були якнайобережніші. Стидайся бути таким злим і недовірливим! А ти, друже Каркайле, не слухай його балакання! Жий собі безпечно під моєю опікою і гніздися, де хочеш. Я певний, що ти в кожнім випадку поступиш собі мудро й відповідно.
І з тим словом цар Пулоокий з усім своїм народом влетів до сов'ячого замку на денний спочинок, а Каркайло лишився на дворі.
— Слухайте, мої діти, свати і свояки! — мовив Пугукало. — Не вірю я цьому Крукові і вам раджу не вірити. Щось мені не добром пахне від нього. Волю заздалегідь покинути цей замок і цього бідного засліпленого царя й шукати собі іншого притулку, ніж бодай один день проспати під його доглядом. А ви як думаєте?
— І ми так думаємо! — загукали свояки. — Веди нас, летимо за тобою.
І зібравшися, вони полетіли шукати собі іншого осідку.
А Каркайло врадувався бачучи це. А коли розвиднілося, він добре оглянув сов ячу печеру, що мала всього один вузенький вхід і мовив сам до себе:
— Оце ті дурні Сови називають своїм замком, своєю обороною! Та це властиво є нагла смерть і вічна небезпека, а не оборона. Чекайте лише, я вам покажу, яка вам тут буде оборона!
