утратила давніші місця свойого розселення й найліпші умови розвою, то це тому, бо все забрав чоловік! Він пильно дбає про те, щоб звірям не було змоги розвиватися; він рад і довіку держати нас у низькості та занепаді, бо це запорука його панування над нами. Де не сягає його рука і його пагубний вплив, там зараз звірі підносяться, робляться не лише численніші, кращі, вродливіші, сміліші, характерніші, але також розумніші. Що їм не хибує здібности до розвою й організації, на це маємо тисячу доказів. Чи Птахи не будують гнізд із такого мізерного матеріялу, без ніяких приладдів, і так штучно та майстерно, що ніякий людський майстер не потрапить дорівняти їм? Чи ж Коні та Воли в стаді не вміють добре боронитися від напасти, одні стаючи до середини головами й фиркаючи задніми ногами, а другі стаючи назверх рогами? Чи ж Журавлі та Дрохви не служать навіть людям взірцем чуйности, не ставлять варти в часі жировання або нічлігу? Чи ж Крук не потрапить напитися води зі склянки з вузьким горлом, вкидаючи до неї камінці? Але ми маємо ще ліпших свідків, таких, що ствердять довідно, як то звірі, навіть дрібнесенькі і, сказати б так, безмізкі, потраплять мудро урядити своє життя, коли чоловік не перепиняє їм.
— Що це за свідки? — запитав цар Соломон.
— Це Бджоли й Муравлі, — відповів звірячий речник. — Звели, великоможний царю, щоб вони станули перед твоїми світлими очима.
Цар махнув своїм скіпетром і до залі ввели відпоручників Бджіл і Муравлів.
