На цьому цар закінчив розправу. Обі спірні сторони мусіли вийти з залі, поки цар з радними радився, який би в тій скрутній справі видати вирок. Довго прийшлося всім чекати. У трибуналі були думки поділені, велися живі суперечки. Нарешті по трьох годинах покликано всіх назад до залі і возний крикнув голосно:
— Повставайте і слухайте вироку!
Настала глибока тиша. Цар Соломон, не встаючи зі свого престола, промовив:
— Вислухавши докази сторін і погляди світлих дорадників, покликаних до цього трибуналу, я, цар Соломон, владою, даною мені згори, орікаю в справі між звірями і людьми о першенство на землі: Звірі мають підлягати чоловікові, а чоловік звірям.
— Як же це так? — запитали разом відпоручники людські й звірячі.
— А так. Ті звірі, що досі служили чоловікові, мають служити йому й дальше. Ті звірі, що досі жили на волі і або боролися з чоловіком, або тікали перед ним, будуть чимраз більше улягати його перевазі, їх число буде меншати й чоловік добиратиме чимраз нових і ліпших способів на їх винищення.
— Де ж тут друга половина вироку, премудрий царю? — крикнули благально звірячі відпоручники.
— З тими звірями, що йому служать, має чоловік поводитися як зі слугами, близькими йому натурою і призначенням, як з творами, що так само родяться, ростуть, почувають голод і спрагу, біль і радість, смуток і втіху, як він. А тих, що йому ворожі, нехай убиває без зайвої муки.
