— Де ж друга половина твойого вироку, премудрий царю? — ще раз крикнули звірячі відпоручники.
— За тих звірів, що йому служать, має чоловік дбати, має працювати й турбуватися за них, служити їм у їх хоробах і припадках, — мовив далі цар Соломон.
— Це він чинитиме для власної користи, премудрий царю! — мовили звірі. — Але друга половина вироку обіцяла нам…
— Дурні ви, невидющі! — крикнув, розсердившися, цар Соломон. І підвівши праву руку, взяв нею положену обік себе на гаптованій подушці невеличку чорну паличку з великим, блискучим діямантом на кінці.
— Всі, хто тут у залі, дивіться пильно на цей камінець, що на кінці цеї палички! — мовив цар і підняв паличку та держав її нерухомо просто перед собою.
Всі звернули очі на діямант.
— Що бачите?
— Нічого не бачимо, — відповіли всі в один голос. — Блиск того каменя сліпить наші очі.
— А тепер? — мовив цар і замахнув паличкою широке півколесо.
По залі пройшло глухе стогнання, окрик здивовання й жаху, без виразних слів. Усі повитріщали очі на невидане диво.
Від замаху чудодійної палички в залі зробилося якесь дивне світло. Всі предмети, що були вперед видні, нараз зробилися якимись безмірно великими; їх віддалення від очей також збільшилося так страшенно, що вони немов щезали, робилися якісь прозірчасті, мов тінь або рідка мла. Натомість у безпосередній близькості всі побачили незліченні дрібні істоти —
