придався би тобі на що. Мені здається, що щоб запалити море, на те треба вогню з самого неба. Полети но ти до Орла. Він щодень літає під саме сонце і знайомий у небесних сторонах, може він тобі що поможе.
Поклонилася Синичка Бузькові та й полетіла до Орла. Летить, а все собі думає: „Чекай, ти погане, недобре море! Я тобі покажу, що може проста, покривджена Синиця! Вже я не я буду, коли ти не відпокутуєш тяжко за своє злодійство!“
Прилетіла до Орла, розповіла йому свою кривду та й просить, кланяючися йому в ноги:
— Та вже ви, нівроку вам, ваша величність, не погордуйте бідною, покривдженою Синицею, роздозбудьте мені небесного вогню, щоб я спалила те нікчемне море й помстилася на нім за свою тяженьку кривду.
Але Орел, вислухавши її мову, як не затріпоче крилами, як не закричить, аж Синиця забула, чи жива вона, чи ні.
— Ах, ти дрантива Синице! А хто ж тобі казав класти гніздо на морському березі? Хто тобі казав задиратися з морем? То через твою дурноту я маю для тебе красти з неба вогонь? Зараз мені забирайся! Звий собі гніздо онтам у терню на могилі, нанеси яєць і висиджуй їх, розумієш? То твоє собаче право, а до моря тобі зась!
Одержавши таку резолюцію, Синиця зараз успокоїлася, а за кілька тижнів уже справді мала нове гніздо й нові яйця, цим разом не на морськім березі, але в терню на могилі.
1898
