Розповіла йому Синичка своє горе і просить:
— Ходи, поможи мені спалити те погане море!
— Не можу, Синичко — відповів Вогник. — Я ось тут на болоті роджуся і тут мушу гинути, а ще до того не смію ані одної хвилечки спочити, так що навіть свічки від мене не засвітиш. Але чому ж би тобі не вдатися до Крука? Він до таких речей майстер. Адже я чув, що він увесь Сов'ячий народ у печері спалив. Піди но ти до нього.
Полетіла Синиця до Крука, оповіла йому свою історію і просить помогти в її горю й запалити море.
— Не можу, Синичко, — відповів Крук, поважно похитавши головою. — Той вогонь, що від нього згоріли Сови, то простий людський вогонь, що я вкрав онтам на пасовиську. Але такий вогонь моря не спалить, він сам гасне у воді. Щоби спалити море, на те треба би іншого вогню, а де його роздобути, я й не знаю. От знаєш що, йди до Бузька. Кажуть, що він уміє своїм дзюбом чудесний вогонь викресати. Може цей придасться тобі на що.
Подякувала Синиця Крукові за добру раду й полетіла шукати Бузька. Розповіла йому, що й як, і просила потрудитися та викресати для неї дзюбом вогню, чей би[1] від нього занялося море.
— Не можу, Синичко, зробити цього — відповів Бузько, задумавшися і ставши на одній нозі. — То колись наші діди-прадіди вміли, кажуть, дзюбами вогонь кресати, а ми вже не вміємо тої штуки. Та й ледве, чи цей вогонь
- ↑ Чей би — може би.
