— Що, ти смієшся з мене, ти нечесне, несумлінне, неблагородне море! — пищала Синиця. — Зараз мені віддай мої яйця, бо їй-богу, помщуся на тобі!
А море все хліп-хляп, хліп-хляп, хліп-хляп.
— Ти думаєш, що я не зумію помститися? Думаєш, що я така маленька, а ти таке велике, то я безсильна супроти тебе? А бачило ти, безглузде море, яка маленька іскра, а який великий ліс, а вона запалить його, і він згорить. Коли не віддаси мені зараз моїх яєць, то їй-богу я запалю тебе.
А море все хліп-хляп, хліп-хляп, хліп-хляп.
Страшенно розлютилася Синиця і поклялася не спочити, поки не запалить море. Вона полетіла до Хробачка-Світлячка й мовить йому:
— Слухай, Світляче, ти маєш вогонь на животі. Ходи зо мною, поможи мені запалити море.
— Не можу, Синичко — мовив Світляк. — Мій вогонь світить уночі, але не гріє і не палить. Іди до Блудного Вогника, може він тобі що поможе.
Полетіла Синиця над болото, сіла собі на вільховім корчі та й чекає, поки наблизиться до неї Блудний Вогник. А там їх понад болотом кільканадцять ходило та все, мов п'яні, писали мисліте понад болотом. Нарешті один надлетів близько Синиці.
— Гей, Вогнику-братіку — кричить до нього Синиця. — Задержися хвилечку, маю тобі щось сказати.
— Не можу задержатися, не маю коли — відповів Блудний Вогник. — Але говори, що маєш говорити, я тут буду нипати коло корча, то все почую.