„Мед? — аж крикнув пан Бурмило, —
Мед обридлий, Божа сило!
Я ж за мед би й душу дав!
Де він? Де його купуєш?
Як мене ним утрактуєш[1],
Вір — не будеш нарікав[2].“
„Вуйку, — каже Лис, це жарти!“
„Жарти? Дай лиш зо три кварти,
То й присягою скріплю!
Мед, це райський корм чудовий!
Все за мед я дать готовий,
Над усе я мед люблю!“
„Га, як так, мій вуйко милий,
То ходім! Хоч в мене сили
Дуже мало — що робить!
Наказ твій, то голос з неба.
Для так чесних го̀стей треба
Сил, здоров'я не щадить.
„Недалеко тут — ось тільки
Буде відси зо чверть мильки —
Є багатий хлоп Охрім.
В нього меду тьма безбожна,
Що не то що їсти можна,
Але хоч купайся в нім!“
„Ой — зідхнув Ведмідь Бурмило, —
Аж на серці замлоїло[3]!
