„Спасибі тобі, небоже! —
Рік[1] Бурмило, — стій, щоб, може,
Не надліз який злий дух!
Ой, вже чую запах меду!
Ти, небоже, стань спереду,
На до рук оцей обух!“
І за цим Ведмідь Бурмило
Лапи, голову й карчило[2]
В ту широку щіль запхав;
Лис тим часом трах обухом,
Клин із дуба вибив духом,
І Бурмила дуб спіймав.
„У! — сказав дуб, — є ще сила!“
Гей, як вхопить він Бурмила,
Аж тріщав у нього лоб.
„Вуйку! — крикнув Лис Микита, —
Правда, шпарка знаменита!
Знав, де мед ховати, хлоп.“
А Ведмедя заціпило!
Стогне, сапа мій Бурмило,
Але дуб трима й трима.
Шарпнув вуйко зо три рази,
Затріщали лапи й в'язи,
Але вирвати — дарма!
„Вуйко — каже Лис, — як чую,
Дуже вам медок смакує,
Та мабуть вас муха тне.
