Цю сторінку схвалено
Ух! Затупав цар ногою!
„Я короною ось тою
Заклинаюсь; не уйде
Цей злочинець злої муки,
Дай мені його у руки,
То до завтра не діжде!“
Потім трохи мислі ладив
І з сенатом[1] раду радив,
Щоб Микиту взять на гак,
Постанову мав велику.
Приклика Кота-Мурлику
І до нього мовить так:
„Ти мій вірний Кіт-Мурлика,
Хоч постава не велика,
Та розумний ти за трьох.
Ось тебе я шлю: піди ти
Сам до Лиса до Микити,
У його злодійський льох.“
„І кажи, щоби як стій[2]
Він у двір явився мій!
Загрози йому, що гака
Не мине й тяженьких пут,
Як на суд не стане тут
Лис Микита, гайдамака!“
Кіт Мурлика поклонився
І в дорогу спорядився,
Хоч по шкурі дер мороз;
Страх не рад він був тій честі,
Та що цар дав, їж до решти!
Сперечатися не мож.
