Я б мишми не трактував[1]!
Що ти видумав, небоже?
Миші їсти!.. Милий Боже!
Про таке я й не чував!
„Та як мишей ти бажаєш,
Мурку любий, тут їх маєш,
Що хоть ними гать гати!
Тут у війтовім[2] будинку
Мишей тьменна тьма, мій синку,
І близенько нам іти!“
„Ах нанашку мій наймильший,
Поведіть мене на миші.
Я на миші дуже звик!“
„Добре! Так ходи ж за нами!“
І полізли бур'янами
Аж де війтів був курник.
Там діра в стіні пробита,
Нею часто Лис Микита
Ніччю в курятник гостив;
Вчора ще пустив він крови
Війтовому когутові[3]
Аж когут і дух спустив.
Війт зо злости зчервонівши,
З когута лиш пір'я вздрівши,
Крикнув: „Ні, вже не стерплю!
Мушу злодія зловити!“ —
Край вікна дав присилити[4]
Мотузяную петлю.
