Лис Микита це пронюхав,
Та й говорить: „Мурку, слухай,
Як там мишки цвіркотять,
Мов горобчики невинні!
А ось тут і дірка в глині —
Тільки влізти та й хапать!“
„А безпечно ж тут, нанашко?
Нині за біду не тяжко,
А війти, то хитрий люд!“
„Га, — говорить Лис зрадливий, —
Хто занадто боязливий,
Хай такий покине труд!
„В середині там не був я,
І про хитрощі не чув я,
Та коли боїшся ти,
То ходім радніш додому,
Повечеряєм по-свому:
Редьку й медові соти“.
Кіт Мурлика застидався,
„Що, гадаєш, я злякався?“ —
До Микити він озвавсь. —
„Страх, то не котяче діло!“
І у дірку скочив сміло,
І шасть-прасть! В сильце спіймавсь.
Ой, повис він у воздухах[1],
Затріпавсь, та по тих рухах
Шнур ще дужче горло стис.
Кинувсь — вдаривсь до одвірка!
А згори, де клята дірка,
Заглядає зрадник Лис.
