Цю сторінку схвалено
Скоро зловлю, на гілляку,
І гніздо все розтрощу!“
Грізно цар ревів і тупав,
Був би Лиса з кістьми схрупав,
Як би мав його в руках.
Аж як гнів пройшов безмірний,
Виступив Бабай покірний,
І сказав при двораках[1]:
„Царю, явна річ, не скрита:
Вільний же козак Микита,
Право ж каже тричі звать
Винного на суд твій, пане.
Аж як третій раз не стане.
Суд заочний видавать.
„Що в тім правди чи неправди,
Що про нього клеплють[2] завжди,
В те не вхожу, та для всіх
Рівне право! То ж пошли ти
І мене ще до Микити,
Чей[3] прийде до твоїх ніг.“
Цар махнув лиш головою,
Дав знак згоди булавою,
Та ні слова не сказав;
А Бабай як стій зібрався,
У дорозі поспішався,
В Лисовичах на ніч став.