Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/68

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Скоро зловлю, на гілляку,
І гніздо все розтрощу!“

Грізно цар ревів і тупав,
Був би Лиса з кістьми схрупав,
Як би мав його в руках.
Аж як гнів пройшов безмірний,
Виступив Бабай покірний,
І сказав при двораках[1]:

„Царю, явна річ, не скрита:
Вільний же козак Микита,
Право ж каже тричі звать
Винного на суд твій, пане.
Аж як третій раз не стане.
Суд заочний видавать.

„Що в тім правди чи неправди,
Що про нього клеплють[2] завжди,
В те не вхожу, та для всіх
Рівне право! То ж пошли ти
І мене ще до Микити,
Чей[3] прийде до твоїх ніг.“

Цар махнув лиш головою,
Дав знак згоди булавою,
Та ні слова не сказав;
А Бабай як стій зібрався,
У дорозі поспішався,
В Лисовичах на ніч став.

  1. Дворак — челядник, прибічник.
  2. Клеплють — ляпають язиками.
  3. Чей — може.