„Тому літ ще небагато,
Як Бурмила Лев, наш тато,
Губернатором зробив
На підгірські наші бори,
Щоб звірячі справи й спори
Всі по правді він судив.
„От тоді то Вовк Неситий
Напосівсь мене здушити,
А з Бурмилом змову мав;
І на суд губерніяльний
За мій помисл геніяльний
Перший раз мене позвав.
„Що за помисл? Слухай, друже!
З Вовком раз, голодні дуже,
На поживу вийшли ми.
День. У церкві дзвін десь дзвонить, —
Та нас голод з лісу гонить
Серед лютої зими.
„До села йдем осторожно,
Нюхаємо, де би можно
Чим масненьким поснідать,
Аж тут сала, м'яса запах
Не лиш в носі, а аж в лапах
Закрутив нам — хоч тут сядь!
„Тії пахощі нас гарні
До попівської спіжарні[1],
Мов по нитці, довели.
Стали ми довкола нюхать,
Чи безпечно всюди, слухать,
Аж віконце ми знайшли.
- ↑ Спіжарня — кладовка, комірчина, хижка.
