Ворогам заткати рот.
Адже всі їх глупі мізки
Проти твого стоють тріски!
Оттакий то весь народ!“
„Правду кажеш, любий стрику, —
Рік Микита, — і велику
Ти охоту в мні[1] підвів.
Що ж, піду! Хай всі побачуть!
Хто сміється, ті заплачуть,
Цар на ласку змінить гнів!
„Хоч там цар на мене лютий,
Та він знає, що в мінути[2]
Небезпечні, в чорний день
Всі торочать не до ладу,
Але дати мудру раду
Вміє тільки Лис оден“.
І війшли оба в світлицю.
Привітав Бабай Лисицю,
Всі засіли край стола.
Лисенята, Міцько й Міна,
Повлазили на коліна —
Живо гутірка пішла.
„Дуже лютий цар, Бабаю? —
Рік Микита. — Знаю, знаю,
Жаль йому ведмежих мук!
Та в нас був старий рахунок, —
Довго ждав я на трафунок[3],
Щоб дістать його до рук.
