Страх тісне було віконце.
„Лізем, Вовче?“ „Лізем конче[1]!“ —
Каже Вовк. — „Ти перший лізь!
Глянь, чи де нема заліза!
За тобою й я полізу, —
(Так Вовк каже) — лізь, не бійсь!“
„Я проліз досить вигідно,
Роздивився. „Лізь свобідно!“
Так до Вовка я сказав.
Він голодний був, тоненький.
Ну, та в отвір той вузенький
Ледве тулуб свій пропхав.
„А в спіжарні — Боже кріпкий!
Світ затьмився нам до дрібки[2],
Стільки там добра для нас:
М'яса, сала, вуженини[3],
Штири пільті[4] солонини
І довжезний ряд ковбас.
„Став я думать, міркувати,
Як тут господарювати, —
Та мій Вовк мов оцапів:
Перший полоть хап зубами!
Рве, куса, гризе без тями —
Став і їв і знай сопів.
„Ну, — гадаю, — їж, небоже!
Та для мене це негоже“.
Я беруся до ковбас.
З жердки легко їх здіймаю.
