Кайся, щоб не було пізно,
Грішну душу очисти!“
Привели його під гілку,
Завдали на шию сильку,
На драбину Лис ступив,
І звернувшися до миру,
Він царю вклонився щиро,
І ось так проговорив:
„Наступає вже година,
Ох, для звірів всіх єдина:
Швидко вічним сном усну.
Царю наш, тебе благаю,
Ти по давньому звичаю
Просьбу вволь мені одну.
„Тут в обличчю смерти й гробу
Хочу виявить всю злобу,
Сповідаться всіх гріхів,
Із провин заслону здерти,
Щоб ніхто по моїй смерті
За моє зло не терпів“.
Так сказав, усім вклонився,
І тяженько прослезився,
Зрушив душі всіх хижак;
Цар задумавсь на хвилину,
Берло[1] похилив вдолину[2]
І сказав: „Хай буде так!“
Лис Микита б'ється в груди
„Признаюся, чесні люди,
