Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/90

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


„Але як прийшло ділиться,
То ніколи, як годиться,
Половини Вовк не брав:
Загарчить — не смій і писнуть!
Сам же, хоч би мусів тріснуть,
До крихітки все зіжрав.

„А як часом грубшу штуку
Нам вдалось спіймати в руку,
То Неситий як ревне,
Вже Вовчиця тут з синами!
М'ясо мало не з кістками
Хавкнуть — хвиля не мине.

„Аджеж згадую, як нині;
Ув одної господині
Ніччю виліз я на під[1],
Висів тамки у димарні
Солонини полоть гарний,
Ну, його й дістати слід.

„Кажу: „Вовче, дери стріху,
Я ж цей полоть нам на втіху
Живо з вішалки здійму.“
І поліз я на бантину,
Довго мучивсь, поки скинув
Полоть просто в рот йому.

„Вовк м'ясиво хап — і драла!
Та мене ще хіть[2] зібрала
На вечерю Курку взять.
А у тої господині

  1. Під — горище.
  2. Хіть — охота, бажання.