На базар подралював;
Усього як слід купивши,
Ані аспра не лишивши,
Вже смерком домів вертав.
Тут роздя́гся, все попрятав,
Де дірки були, пола́тав,
Скатеркою стіл накрив,
Умаїв його квітками,
І заставив тарілками,
І свічками звеселив.
Чарку наповни́вши спішно,
Він сказав тоді утішно:
«Гей, це вип'ємо на злість
Тим драба́м, бодай послизли
Що мене так вчора згризли!
Хай їм сором очі їсть!»
Ніч настала. Темно всюди,
Сплять давно робочі люди,
Та халіф іще не спить;
Він не то, щоб думав важко,
Як тим бідним жити тяжко,
Як то їх біда гнітить —
Він все думав про Бассіма,
Як то десь, мов кінь без сіна,
Важко він тепер сопить.
Чи сидить, кусає пальці?
Чи, простягшися на лавці,
Слуха, як живіт бурчить?
Весело халіфу думать,
Як коваль там мусить рюмать,
