«Ви прийшли мене потішить?
Я б радніший вас повісить
На один порядний шнур!
Гей там ти, козяча пико,
Пощо так захланно й дико
Зиркаєш до конфітур?»
«Пане, — став халіф мовляти, —
Ми не хочем оскорбляти
Вас на трунку й на їді;
Вас відвідать ми прибули,
Бо, як той указ ми чули,
Думали, що ви в біді.
«Вірте, той указ дивачний,
Що цар видав необачний,
Нас зачудував зовсім!»
«А самі то ви, прокляті, —
В тім нещасті винуваті, —
Гнівно відгукнув Бассім. —
«Як впускав я вас до хати,
Не казав я вам мовчати?
А з вас дідько: кра та й кра!
Та й накракали в злу пору
На халіфа тую змору, —
Кракала би з вас мара!»
Як з халіфом ми у змові!
І не злий був, видно, час,
Бо влизнули ви від злого,
Не пошкодив вам нічого.
Той халіфів злий указ».
«Ха, ха, ха! — Бассім регоче. —
Пан халіф, коли захоче
Ще Бассіма оховстать,
Обчімхати, мов ломаку,
