Цвяхів густо сам набив,
Та й то цвяхів з головками,
Мов цибулі з часниками, —
На уряд коваль зробив.
І обцаси теж незгірші:
Мов копита щонайширші,
Отакий лишали слід:
Пришви, дубельтово шиті,
Так були латками вкриті,
Наче дуб, корявий дід.
Ноєвий ковчег — я певен —
Стільки лат не мав і оревен,
Що ті капці-шлапаки;
Подобали на колоду,
А тяжкі були до ходу,
Наче проса два мішки.
Тож то мир увесь зглядався,
Як в них Касим прокрадався
Вулицями на базар,
Як потів, бідак, і сапав,
Ноги тяг, що ледве шлапав,
Мов за кару кайданяр.
Купці тії так всі знали,
Так їх часто споминали,
Що прислів'ям стались вмить:
Як тяжке щось мав хто в гадці:
«Це як Касимові капці,
Цього я не втну зробить».
Слухайте ж, як доля-ненька
Тими капцями злегенька
Скоботать його взяла.
Поки всі гидкі й болющі
Злих привичок шкаралющі
Потрощила й розмела.
