«То чорти якісь, не люди!
Що лиш ляпнуть, все так буде,
І то все на людське зло.
Боже, як їх де поцуплю,
То такого лупня влуплю,
Щоб і слід їх замело!»
Поблукавши вулиця́ми,
Він вернув домів без тями.
«Що робити? — крикнув він. —
Ні копійчини в кишені,
Всі кузні й лазні замкне́ні,
По́стить треба? Хай вам хрін!
«Ні, не буде цьо́го зроду!
Краще скочу з моста в воду!
Що тут маю, все продам!»
І почав перебирати,
За порядком оглядати
Плащ, і пояс, і турбан.
«Цю барвистую хламиду
Занесу якому жиду,
Чей за ню три драхми дасть;
А турбан отсей хрещатий
За дві драхми як продати,
То мов кинути псу в пасть».
І турбан в обруч ізвивши,
Плащ порядно ізложивши,
Взяв у руки наш бідар;
Він ще гостям насобачив
І пішов, куди сам бачив:
Просто носа на базар.
Помаленьку чимчикує,
Щось буркоче, щось міркує, —
Аж ось глянь, свята мечеть.
«Дай ввійду, помо́люсь Богу,
