Це сказав Бассім і сміло
В суд ввійшов, мов мав там діло,
Десь постояв при стіні,
Потім гордо виходжає,
Шмат паперу в жмені має
І так мовить тій жоні:
«Ось папір! Тепер приладься!
Як на річі будеш знаться,
То побачиш ще й печать:
За годинку — кайтесь, люди!—
Чоловік твій смирно буде
Твої руки цілувать».
Аж підскочила шевчиха.
«Дай же Боже йому лиха,
А вам, паночку, добра!»
І з намиста, що на шиї,
Відірвала дві новії
Драхми чистого срібла̀.
«Нате, паночку хороший!»
Як Бассім дірвався грошей,
То, мов яструб в кігті, хап!
«Ще Бассім я! — повідає, —
Ще аллах за мене дбає,
А мій ворог — глупий цап!»
Повела його шевчиха
Аж на те підсіння стиха,
Де сидів її супруг,
І сама за вуглом стала
І Бассіму показала:
«Он він, панцю, щоб оглух!»
Тут Бассім свій ум відсвіжив,
Свій турбан нагороїжив.
Вуса гостро підкрутив,
Кашлянув, мов моздір грюкнув,
