Тут Бассім їсть, п'є, балює,
Там халіф лиш те міркує,
Що то поробля коваль.
«Ну, тяжка на нього кара, —
Мовив він до Джіафара, —
Аж мені бідняги жаль.
«Ось вже північ незадовго —
Дай забігнемо до нього».
«Пане, — мовить Джіафар, —
Я б не радив. Він сьогодні
Злий, як два вовки голодні, —
Впа́демо, як муха в вар».
«Це мене зовсім не стра́шить, —
Підемо», сказав Ер-Рашід.
«Пане, — Джіафар озвесь, —
Двох разів було б задосить.
Поти дзбанок воду носить,
Поки вухо не ввірвесь».
«Годі тут балаки гнути!
Як я хочу, мусить бути!»
Рік халіф — і за часок
Знов всі три там чимчикують,
Світло бачать знов і чують
Знов Бассімів голосок.
«Річ якась недовідома!
Бач, у нього світло дома,
Він веселий! Чути спів!
Стукай, друже! Хочу знати,
Що за біс його рогатий
Спомага!» сказав халіф.
Стукнув Джіафар несміло.
«Хто там стука? Що за діло?»
