Красоту її признати,
Бачивши її лице?
„Ні, не бачивши признайте,
Присягніть і бороніте!
А як ні, то з цього місця
Рушитися вам не дам!“
„Пане лицарю, — озвався
Знов купець, — та майте ж ласку,
Покажіть нам хоч малюнок,
Дами вашої портрет!
„Най він буде й так маленький,
Щоб на ньому ваша дама
Виглядала, як бабруна[1], —
Ми признаємо вам все.
„Най на тім портреті навіть
Праве око зизом бачить,
Ліве сіркою й цинобром
Капає — признаєм все“.
„Чорт з вас капає, поганці! —
Крикнув люто славний лицар. —
Бороніться, за цей насміх
Ви кістьми заплатите!“
І, „до штурму“ спис пустивши,
Штуркнув лицар Росінанта
В бік острогами так люто,
Що цей мало не сказивсь.
Грізно шарпнулась коняка,
Грізно рушила з копита, —
