Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/265

Гірко би прийшлось купчині,
Коб не спас його випадок.

Наче вихор, гнав наш лицар,
Втім тарах! насеред шляху
Спотикнувся Росінанте
Та й гегеп! об землю впав.

Брязнув твердо славний лицар
О каміння головою;
Повернувся, щоб устати,
Та за зброєю не міг.

Крушняючись серед шляху,
Він кричав: „Не руште з місця!
Стійте, труси! Я ж не винен,
Що мій комонь спотикнувсь!“

Та купці лише сміялись,
А один погонич скочив,
Сміло вхо̀пив спис лицарський
То й до лицаря підбіг.

Як не лусне раз і другий
Списом лицаря по ребрах,
Аж зломилося ратище.
Вхопив кусні ті мужик,

Як почне валити ними
Лицаря, куди попало!
Дон Кіхот клене, злословить,
А погонич б'є та й б'є.

Аж як дуже утомився,
На скіпки розбив ратище,
Кинув лицаря на шля̀ху,
За купцями сам пішов.