Цю сторінку схвалено
Та так, може, за годину
Дім весь димом закуривсь.
Чародій із того диму
Вилетів, летячи крикнув:
„Я є Фрестон! Дон Кіхоту
Пам'яточку я лишив!“
Так балакала сестрінка.
Страшно лютився наш лицар,
Закричав, ногою тупав,
Кулаками вітер сік!
„Фрестон! Підлий чародію!
Знаю я тебе! Чекай лиш!
Я тобі і тво́їм другам
Ще доїду всім кінця!“
Знов ось у важкій задумі
Лицар наш ходив по хаті,
А ще більш лежав у ліжку,
Бо боліли всі кістки.
XI
Дві неділі так минуло.
Дон Кіхот держався тихо,
З панотцем часо́м балакав
Та щодня в село ходив.
Був в селі мужик порядний,
Не багатий і не вбогий
Та й і розумом не крепкий,
Але чесний хлоп з кістьми́.
Називався Санчо Панса.
От його наш славний лицар
