Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/29

Замість вдяки та ж наруга:
Йдіть до біса до води!“

І каміння в них наклавши,
Шнуром добре зав'язавши,
Розмахав і бух в ріку!
А вертаючи додому,
Тішивсь, що собі самому
Помсту видумав таку.

Ой, так, так! Собі самому!
Бо коли вернув додому
І про капці ні ду-ду,
Злая доля наготові
Тії капці стофунтові
Мала на його біду.

Ось три дні собі минули.
Ніччю рибаки тягнули
Невід в Тіґрісі по дні.
Як тягнули, так тягнули,
Раптом щось тяжке почули,
Мов колоду у матні.

„Бачність! Риба, знать, велика!
Крикнув невода владика. —
Затягай до бережка!
Живо, братці! Обережно,
Бо її сполошить можно!
Але ж, бестія, тяжка!“

Стогнуть рибаки, працюють,
Знай до берега прямцюють,
Аж ось раптом: пррр, та гов!
Зап'ялась матня в колоду!
Щоб відп'ять, владика в воду
Мусив бовтнуть стрімголов.

Довго шпортавсь там та нипав…
Виліз — ледве-ледве хлипав.