Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/315

І стягли його з осла,
І лиш моргнули по собі.

Зараз принесли із корчми
Грубий коц, простерли добре,
По краях забрали в руки,
Пансу бухнули на коц.

В тій же хвилі розмахали —
Гуп! і Санчо, мов ворона,
З розмахом летів угору —
Гуп! і знов на коц упав.

Гей, як стануть опалати!
Мов опука, бідний Санчо
То літає, то спадає,
А кричить, кричить, кричить.

Вчув цей крик могучий лицар,
Обернувся — Боже милий!
Розпростерши руки й ноги,
Санчо, наче птах, літа!

Рушив джурі на підмогу,
Та була заперта брама,
Перелізти ж через мур
Заслабий був бідний лицар.

Сидячи на Росінанті,
Він одно зробив, що міг:
Кляв, ганьбив катів поганих,
Але ті лиш реготались.

Аж набавившись доволі
І втомившися, пустили
Санчо Пансу; вирвавсь, бідний,
З корчми, мов з керниці кіт.