Хлопці невід потягли.
Ще тяжкий! Ну, Богу хва́ла!
Значить, риба не прорвала!
Страх цікаві всі були.
Витягають: що за дідько!
Риби ні хвоста не видко!
Діри у матні кругом,
А на споді для вигоди
Два капчиська, мов колоди,
Та ще з кам'яним нутро́м!
Став владика та й журиться,
Проклинає аж куриться:
„Щоб йому тристенний біс,
Тому вражому падлюці,
Що ті дідьчії папуці
Нам в найкращий вир заніс!»
Аж один рибак погляне
Та й говорить: „Пане, пане!
Чи ж не знаєте ви їх?
Це ж, — тристенний його бабці! —
Абу Касимові капці!
Він собі з нас робить сміх!“
„Так?“ владика лютий крикнув,
Капці з невода він смикнув
І нічого не сказав:
Взяв на плечі, мов колоду,
І, прискорюючи хо̀ду,
Вулицею поманджав.
Недалеко мав манджати:
Зупинився просто хати,
Де наш Абу Касим жив;
Там, щоб хвильку відітхнути
І довкола позирнути,
На землі їх положив.
