Поглядає — горе! горе!
У покою наче море
Запахуще розлило́сь,
А в тім морі серед хати,
Мов остро́в якийсь заклятий,
Бовваніє чорне щось.
Чи то казка? Чи то сниться?
Щоб зовсім протверезиться,
Він потяг себе за ніс.
„Ні, не сплю! І ось вже дніє.
Та який це холод віє
Крізь віконце? Що за біс?“
Він зриваєсь, з ліжка сходить,
По тім морі босо бродить
По самісінькі кістки;
Раптом скрикнув, мов безумний,
Впав на ліжко, мов до трумни, —
Зрозумів усі звістки.
Він пізнав те чорне диво,
Що близ ліжка гордівливо
У олійку розляглось:
Не остро́в це в океані,
Його капці окаянні
Повернули к ньому ось.
Як пізнав їх дід нещасний,
То йому відразу ясний,
Став весь зв'язок загадок:
Шиба збита, бутля збита
І та річка скрізь розлита —
Весь покій в олійку мок!
«Боже! За що ж стільки кари?
У підлозі всюди шпари,
Весь олійок пропадѐ!“
Скрикнув Касим, серед хати
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/36
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/22/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._8._%D0%90%D0%B1%D1%83_%D0%9A%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%86%D1%96_%281956%29.djvu/page36-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._8._%D0%90%D0%B1%D1%83_%D0%9A%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%86%D1%96_%281956%29.djvu.jpg)