Скочив, щоб олій збирати —
Але де збирати, де?
Поки там найшов боклагу,
Вже старого скупиндрягу
Кара повна досягла:
Весь олійок втік у шпари.
Окрім запашної пари,
Дошка голая була.
Став наш Касим, страту баче,
І сердечне, ревне плаче,
Бороду на со̀бі рве;
Скільки раз на капці гляне,
Їх клене, що духу стане,
А лютує, аж реве.
„Капці, капці, каро Божа!
Що за демон з Тіґру ложа.
З дна річного вас добув?
На мою тяжку руїну
В нещасливую годину
У вікно мені шпурнув!
„Чом не довершив вже злоби
І мені вас, до хороби,
Не шпурнув на лоб старий,
Щоб я світу більш не бачив,
І не кляв, і не собачив
З горя так, що Боже крий!
„Що ж я буду, бідний діяв?
Всі надії, бач, розвіяв
Лютий ворог в один мах!
Через капці проклятущі,
Наробив з олійку гущі,
Сотню п'ястрів виссав прах!
«Капці, капці, бузувіри!
До якої ж ви ще міри
