якийсь його несовісний спільник, а другі твердять, що задля бійки королівських двораків, що зчинилася перед домом, де він жив, і задля котрої підозріння впало на його прислугу. Те тільки згідно подає переказ, що власне в тюрмі йому прийшла думка написати повість про шляхтича, що, начитавшися лицарських повістей, виїжджає в світ рятувати невинність і шукати чудесних пригод, а стикаючися з дійсним, далеко не лицарським світом, попадає в безконечний ряд смішних і сумних ситуацій. І ось 1604 р. вийшла перша частина славетньої повісти п. з. „Глибокоумний шляхтич Дон Кіхот з Ля-Манші”. Коли публіка зразу не дуже квапилася купувати книжку, видав Сервантес безіменну брошурку „El buscapio” (бомба), в котрій, нібито критикуючи „Дон Кіхота”, підпустив заміточку, що це сатира на якісь високопоставлені особи. Люди кинулися купувати книжку, але разом обрушилися на неї різні фігури. На автора посипались докори, крики та доноси, так що цілих 8 літ він не важився нічого нового друкувати. Але „Дон Кіхот” тим часом став книгою славною не тільки в цілій Еспанії, але і в Франції, Італії і інших краях. Це й схилило в 1614 році якогось бездарного писаку видати другу частину повісти. Обурений Сервантес написав, проте, сам другу частину „Дон Кіхота” і видав її 1615 р., по цім викінчив ще обширну лицарську повість „Терпіння Персілеса і Сігізмунди”. Це був останній його твір; 23 квітня 1616 р. він умер, того самого дня, коли в Англії умер великий драматичний поет Вільям Шекспір.
„Дон Кіхот” Сервантеса — це перша повість в новішім значенні того слова і один із найславніших творів людського духа. Сатира на безглузді лицарські по-
