Дійдете в завзятті злім?
Краще б кров мою ви пили,
А ніж бутлю цю розбили!
Щоб розбив вас Божий грім!»
Але капці серед хати
Розляглися, як магнати, —
Чорні, мокрі та важкі, —
Вид їх бридкий, безугарний,
Та за теє запах гарний,
Бо в олійку по пряжки!
Вид цей — Касимова скрута.
Піднімалась злоба люта
В його серці проти них.
«Стійте, кляті шлапацюги!
За всі шкоди і наруги
Я на вас помщуся вмиг!»
„Мо́їх рук ви не втечѐте,
Марно, гидко пропадете,
Як собаки навісні!
Як купців тих кровопивців,
Єретиків-боговбивців,
Я спалю вас у вогні!“
Цю завзяту постанову
Й грішную її основу
Абу Касим проскрипів,
Потім капці взяв за чу́би,
Щоб задвигать їх до груби,
Та враз став, мов остовпів.
„Мокрі, кляті! Що робити?
Як же мені їх спалити?
Адже треба сажень дров,
Поки шкіра ця розмокла
Висхне — щоб тут нагле здохла! —
Значить, кошт і страта знов!
