|
„Винесу хіба на кришу,
Там на пару день їх лишу,
Най собі на сонні схнуть,
А тоді на славу Божу
Дідьче це насіння вложу
У огонь — та й к чорту в путь!“
Так собі розміркувавши
І на палку капці взявши,
Касим їх на дах поніс.
Верг там, та не бачив того,
Як сміявсь і кпився з нього
Злий збиточник, клятий біс.
|
VI
СОБАЧІ ГЕРЦІ НА ДАХУ І ЇХ СУМНІ НАСЛІДКИ
ВНИЗУ. А ТИ ПЛАТИ, АБУ КАСИМЕ!
У Багдаді, славнім місті,
Є вулиць не сто, не двісті,
А круті всі та вузькі;
А при них доми маленькі,
Наче при пеньку підпеньки,
А дахи на всіх плоскі.
Наче скрині ті біленькі,
Двері, вікна все маленькі,
Тягнуться доми ті вряд,
Всі до вулиці плечима,
Кожний зиркає очима
На подвір'я та у сад.
Днем народ в домах дрімає,
Доки спека донімає.
Бо там спека що аж страх:
Аж коли повечоріє,
|
