З Тіґра холодом повіє,
Люд гуляє — по дахах.
Там дахи те, що в нас сквери:
І спочинок і спацери,
І сусідський розговір;
Щоб свіженьким подихнути,
І на го́род позирнути,
Всяк спішить на дах, надвір.
Днем, коли пани дрімають,
По дахах лиш пси гуляють,
Як у нас по вулиця́х;
Там для них простору много,
Не значи́ть їм це нічого
Скочити з даху́ на дах.
Там то скоки, там то псоти
Виправляють пси і ко́ти.
Перегони та борні,
Гавкають, немов на ловах,
М'явкають на всяких мовах,
То гризуться, мов дурні.
Гарна річ є жарт дитинний,
Та не кожний жарт — невинний,
Не однако кожний варт:
Хлоп жартує — зарегочеш,
Пан жартує — плакать хочеш, —
Та найгірший песій жарт.
Здибали ось пси багдадці
Абу Касимові капці,
Що там сохли на дасі:
Всі над ними поставали,
Головами знай кивали,
Мов над карпом у вівсі.
Поставали та й не знають,
Що з тим звіром діять мають,
