Та тим більш для всіх принадно
Своє горе розповів.
Та чим більш він плакать хоче,
Тим сильніше люд регоче,
Аж тримаєсь за боки;
Лиш суддя, мов чорна хмара:
„Бре́хо, жде на тебе кара
Справедливої руки!
„Хоч ти крутиш і циганиш,
Але нас не отуманиш!
Ну-ко, зараз нас провадь,
Де ті капці поховав ти!
Та як в тім не буде правди, —
Будеш тяжко відбувать!“
Тут зайшла маленька хрія:
Як старого чародія
Аж до цвинтаря дігнать?
Чи йому розпутать ноги,
Чи тягнути край дороги,
Чи для нього віз найнять?
Бачте, вірять мусульмани,
Що як лиш на землю стане
Чарівник, то дідьчих сил
Набереться, напогани́ть,
Всіх одурить, отуманить,
Щезне, полетить без крил.
Та на те найшлася рада.
„В міх його!“ кричить громада.
Вперли Касима в мішок,
Зав'язали чуб до речі,
Два драби взяли на плечі,
Прошиливши на дрючок.
