Як колись із Галааду
Добрий кетяг винограду
Два жидове, взявшись враз,
На дрючку несли під гору
До жидівського табору,
До Мойсея на показ, —
Так у місі на дрючині
Абу Касим бідний нині
На кладо̀вище чвалав,
А за ним суддя престрогий,
А довкола люд премногий,
Мов рухливий, пестрий сплав.
Та ось збилися тісніше.
Стражник мовить: «Ось це місце!»
А суддя: „Розпутать міх!“
Виліз Абу Касим з міха,
Та слаба йому потіха
Серед тих людей усіх.
Мусив місце показати;
Зараз кинулись копати, —
Живо капці віднайшли;
Втішились, мабуть, капцюги
З пана свойого наруги
Та й що їм не гнить в землі.
Абу Касим, мов розбитий:
Сумовитий, не сердитий
На ті капці кинув зір.
Ну, програв остатню пробу!
Вже тепер лягай до гробу,
Але капцям більш не вір!
Ой, зітхнув бідак, похнюпивсь!
Тим часо́м суддя насупивсь
І до Касима мовля:
„Святотате! Тле мерзенна!
