Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/82

Руки к серцю приложив;
„Ай, панове! Золоті-сьте!
Все приймаю, хоч повісьте.
Бо на все я заслужив.

«А оце, що в сво́їй ласці
Віддали мені ви капці —
Це глубоко чую я!
О, бо добру я тюрму мав,
В по́сті й холоді роздумав,
Що за скарб в них маю я.

«Бачте, був я зла катряга,
Безсердечний скупиндряга,
Від голодних дер я хліб,
Голих, бідних пер в болото,
Лиш у срібло та у злото
Душу всю свою загріб.

«Та Аллах благий та бистрий,
Знать, добра доглянув іскри
У душі моїй на дні;
Сими капцями, мов міхом,
Іскри ті роздув з успіхом
У могучії огні.

«Все моє добро дочасне,
Все, що я вважав за власне,
В тих огнях, мов труск, спалив,
Щоб хоч на старії літа
Вільно міг я в світ глядіти,
Всіх любив, Його хвалив.

«Капці, скарбе мій великий!
Вами ж то нога владики
В мою душу увійшла!
Вами Бог мене, сліпого,
Вивів з пітьми, із грузького
Багновища злоби й зла!»