Цю сторінку схвалено
І до капців сво́їх бідних
Він припав, немов до рідних,
Їх любовно цілував, —
Далі, шнура розмотавши
І на плечі їх поклавши,
Добре знов їх прив'язав.
«Ось, панове, так віднині
Аж до смертної години
В місті буду я ходить —
Жебраком, та богомільним,
Та від зла й покус всіх вільним,
Буду капці ті носить».
Це сказавши, поклонився
І помалу віддалився.
«Одурів», рекли пани.
Серце трохи в них щеміло.
«Ну ж халіф узна в чім діло?»
З страхом думали вони.
Та вспокоїлися живо.
Абу Касим став правдиво
Щирим, дійсним жебраком.
Вулицями волочився,
Під мечетями[1] молився,
Тричі в Мекку[2] йшов пішком.
- ↑ Мечеть — магометанська божниця.
- ↑ Мекка — місто в Арабії, де знаходиться давня національна святиня арабів, а потім і всього мусульманського світу — Кааба (чорний камінь, що впав із неба). Хід до цього міста вважається заслугою і спасенним ділом для кожного магометанця, і кожний зобов'язаний хоч раз у житті бути там.
