площі перед Юром зупинився, хапаючи повітря повними грудьми і віддихаючи глибоко. І знов думка зачала працювати. Мов жива, стала перед ним недавня сцена в касині.
— Чого вони хочуть від мене? За що мене карають? Аджеж я не зробив їм нічого. О, підлі, підлі, нікчемні! Щоб поразити мене в саме серце, вбити насамперед морально, а потім фізично, — бо очевидно вони цього бажають! — кидають клевету на мою жінку, обкидають болотом те, що в мене найсвятіше. Формальну конспірацію на мене зав'язали. „Коли ти, Редліх, не хочеш узяти його на себе, то кожний з нас готов це вчинити“. Аджеж це були їх слова! Заставили на мене сіть, обскочили мене і знали, що їм не вирвуся. Підіслали того дурня Редліха до мене додому, щоб мене образив, спровокував, вігнав у лапку. О, підлі, підлі! Юди! Але ні, не ззісте мене так швидко! Буду боротися, зубами гризтиму вас, а не дам вам так легко тріюмфувати над собою!
Випростувався і поглядом, повним ненависти, окидаючи те темне, замеркле озеро, зложене з домів, палаців, тут і там миготячого світла і клекоту фіякрів, що розстелювалося перед його стопами, з військової привички вихопив шаблю з піхви і замахнув нею, що аж свиснула в повітрі. А потім, застромивши знов шаблю до піхви, легким кроком, із піднятою вгору головою, вертав улицею вниз знов до соймового палацу.
Там на половині дороги зупинився, станув нараз, мов остовпілий. Грізна почвара, що гонила за ним ненастанно від самого виходу з касина і здалека зачаювалася на нього, аж тепер запустила йому свої пазурі в груди. Сталося це несподівано, неспостережено. Він
