В невеличкім, чистенькім і зі смаком прибранім сальонику дві дами зайняті живою розмовою.
Обидві однакових літ, однакового показного росту, обидві вродливі, в цвіті віку, обидві вбрані добірно і зі смаком. Говорять між собою інтимно, інколи мимоволі понижуючи голос до таємного шепоту, хоч ані в сальонику, ані в сусідніх покоїках, ані в сінцях нема й душі живої.
Одна з них, розкішно розвита брюнетка з блискучими, чорними очима, з цвітом молодости і здоров'я на повних, рум'яних щоках, на чудово викроєних малинових устах, з маленькою ямочкою на круглому підборіддю, що надавала їй виразу жартівливої молодости й невинности, — це, очевидно, пані дому. Ніхто би по ній не пізнав, що їй 28 літ, що вона мати двох дітей, котрі ходять уже до початкової школи — так молодим, свіжим і непочатим видається її лице, вся її елястична, дівоча й чаруюча постать. В простім, а проте дорогім і елеґантнім домовім убранню, вона дуже живо зайнята тим, що „робить порядок“ у сальонику: знімає полотняні футерали[1] з м'яких, коштовних меблів і з золочених рам — дзеркал та образів, уставлює симетрично статуєтки та
- ↑ Футерали — покривала, футляри.
