невеличким чорним вусом, можна було вичитати щире внутрішнє вдоволення, коли бачив, що й Мариню зацікавлюють ті речі, що вона з добрим розумінням і вподобанням розпитує його, як там живуть і працюють і поводяться тамошні люди.
Анеля тимчасом нудилася в покою. Що це значить, що Антось не вертає? Недобрий! Оце тільки другий вечір проводить у Львові і вже починає занедбувати її. Ламала собі голову, де він тепер міг бути, з ким розмовляє і про що? Впадала на різні здогади й сама заперечувала їх. Тільки від одної комбінації відскакувала її фантазія, щоб він міг тепер бути в касині. Не знати чому, але їй твердо вірилось, що сьогодні Антось туди не піде. Взяла в руки якусь роботу й сиділа, ні про що не думаючи, тільки ловлячи слухом кожний гук, кожний стук, кожний шелест, що долітав із сіней, завсігди думаючи, що це він іде і завсігди розчаровуючись. Завидувала своїм дітям веселої забави в кухні і кілька разів поривалася йти до них, та все щось зупиняло її. А ну ж Антось прийде! Малювала собі в уяві його постать у дверях, його рухи, його голос, як її вітає, цілує, перепрошує, як своїм звичайним способом відпинає ґудзики плаща, покидає це заняття й цілує її в руку, потім обтріпує шапку зі снігу, потім знімає плащ, поправляє лямпу на столі, потім бігає по покою, оповідаючи щось і живо жестикулюючи, потім знов стає перед нею і тільки тепер пригадує собі, що треба відперезати шаблю. Добрий, любий, простодушний, золотий чоловік. Літа, пробуті в Боснії, труди й невигоди майже зовсім не змінили його. Навіть покращав, дозрів, лице загоріло трохи, та зрештою лишився такий, як був.
