стріляє. Наші хотіли також стріляти до вікон, але татко крикнув: „Стійте, це жінки!“ А то були три туркені. А наші кричать: „Нехай гинуть!“ А вони стріляли на наших, поки не вистріляли всіх набоїв. А тоді й стрільби повикидали через вікно. А татко мовить до Гриця: „За мною, Грицю, бо ті бідолахи погинуть у вогні!“ Побігли оба до того дому, виломали двері, а ті туркені думали, що їх хочуть мордувати, і кинулися на них із ножами. Та татко вирвав одній ножа з руки, а Гриць другій, а третя тим часом сама себе підрізала. А ті дві вони винесли з пожару. І ледве вийшли, завалилася стеля тої кімнати і та третя туркеня тим згоріла.
Михась оповідав цю історію живо, задиханий, очевидно, гордячись і радуючись, а Цеся, все ще прижмурюючи оченята, тільки оханням висказувала свій подив. Анеля не могла очей відвести від дітей і любувалася ними не менше, як вони Грицевим оповіданням про гарний вчинок їх батька.
— Ну, спіть уже, спіть! — мовила вкінці. — Завтра вам татко сам розповість іще кращу історію.
— Ах! — шепнула Цеся, смакуючи вже наперед це оповідання.
— О, кращої вже не розповість! — мовив поважно Михась. — Гриць говорив, що оця найкраща.
Анеля засміялася; поцілувавши дітей, відійшла до свого покою. Після теплої, любої атмосфери дитячого щебету й дитячої любови тут знов обхопила її холодна атмосфера тривоги, непевности і чекання. Ані мужа, ані Юлії не було. Вже доходила дев'ята. Що це може значити? Анеля сіла і знов хотіла зайнятися
