буде досить. Чи, може, бажаєте ще одної? В такім разі можу вам служити.
— Пане! — болюче скрикнув капітан, до глибини душі зламаний, знівечений тими позирками, словами і цілим поведенням секундантів.
— Ідіть, пане, геть відци! — нетерпливо повторив секундант. — Вас тут непотрібно, а й наші обов'язки супроти вас скінчилися. Ви доказали нам, що вмієте стріляти, але не думайте, що хоч один із нас через це змінить свою думку про вас і про вашу шановну супругу. Adieu!
Капітанові зашуміло в вухах і в очах потемніло. Щось там в його нутрі шарпалось і рвалося, щоб кинутись на цього офіцера, як хижа звірюка, розшарпати його, розігрітися в його теплій крові. Та головна частина його істоти лишилася німа, безвладна, немов поражена громом. Сам не знаючи, як і коли, наблизився до крісла, де лежали його шабля і плащ, одягся, машинально салютував не знати кому, бо ніхто в залі не звертав на нього уваги, і, не озираючися, з затисненими вустами і розбитим серцем, вийшов із стрільниці.
