що нас чекає від нашого генерала, коли піддамося зі зброєю в руках?
— А що ж мене це обходить? — відгризнувся босняк. — А не можете зі зброєю в руках, то піддайтеся так: насамперед зложіть зброю, а потім піддайтеся сами.
— Це ще гірше, — мовив капрал. — В такім разі нічого не виграємо.
— Як то нічого?
— А так, що коли ви нам голів не повідрізуєте, то нас пан генерал велить усіх порозстрілювати.
— Так що ж маємо з вами робити? — питав ватажок, твердо переконаний, що відділ не може йому висмикнутися з лапки.
— Або я знаю, — мовив капрал, чухаючися в голову. — Не хотів би я вам кривди зробити, але не маю охоти задля вас тратити свою голову. Знаєш що, брате, чи не пристали би ви ось на яке: візьміть собі наші торністри і плащі, всі гроші, які маємо, запаси пороху і набоїв, це все вам придасться, правда? А нас з карабінами пустіть, бо нам треба швидко дістатися до нашого полку.
— Так? Не маєте часу? — з насміхом крикнув босняк і почав нараджуватися зі своїми товаришами. В тій хвилі Віцко прирачкував до капрала й шепнув йому:
— Сховайся за дуба й командуй: „вогню!“
В одній хвилині капрал скочив за дуба і крикнув:
— Feuer!
Гукнула сальва, аж гори залунали. Вояки, укриті в хащах, стоячи на почіпки, ціляли вигідно і положили трупом кількох босняків, в тім числі й самого ватажка. Та це не було б їм багато помогло, бо повстанців було занадто
