— Розуміється, що не хто, як він. Смійся з мене, Анельцю, але мене раз-у-раз мучить прочуття, що той хитрюга наробить нам іще великого клопоту.
— Смійся з того! — рішуче відмовила Анеля якимось зміненим, твердим голосом, голосом купця, що певен своєї добре обдуманої купецької комбінації. — Що він нам може зробити? Камінь, котрий хотів би звалити на наші голови, поперед усім розтовк би його самого, а нас — хто ще знає. Ні, Юлечко, з того боку я безпечна, з того боку не боюся нічого.
— Ах, люба моя, — відказала Юльця, — ніколи чоловік не може так обезпечитися! Не раз найменша дрібниця, непередбачений припадок може попсувати найкращі замисли.
— Ха-ха-ха! — зареготалася Анеля сріблястим сміхом. — Але ж це ми знали з самого початку, моя Юлечко! Хто вовка боїться, нехай у ліс не йде. А тим часом Бог дав, що досі нас вовки не ззіли. Аж тепер, коли ми вже майже зліквідували свій інтерес, коли всі акти зложено до архіву, а кінці вкинено в воду… Ні, Юлечко, поглянь на мене! Котра з нас більше ризикувала? Котра могла більшої страти лякатися? Признаєш мені певно, що я. А все ж таки, раз зважившися приступити до вашої спілки, я стояла сміло на своїм становищі, робила все, що тільки ми признавали потрібним і ані разу… правда!.. ані разу я не завагувалася. Ну, скажи, чи не правду говорю?
— Героїня з тебе, моя Анельцю. О, так, правдива героїня! Ще від дитинячих літ, від шкільної лави любила я тебе за те, подивляла тебе за те. Ах, і тепер тебе подивляю і завидую твоєї незламности. Але признай, моє серденько, що і я не була перешкодою в цілій справі, що
